МАЛОПОШИРЕНІ ПЛОДОВІ РОСЛИНИ.
Більшість з тих, хто має садово-городні ділянки — допитливі дослід ники, що постійно експериментують, ведуть пошук нових засобів впливу на рослини, сортів і порід дерев та чагарників. А нові породи можна взяти з лісу, у своїх знайомих чи в ботанічному саду. Є безліч рослин, які цікаві екзотичним походженням чи декоративністю, чудовим смакомплодів або вмістом у них цілющих компонентів. Треба постійно розви вати в себе дослідницьку жилку і вже під час планування садка або при його реконструкції слід передбачити місце для цікавих малопо ширених рослин. Але перш ніж висаджувати, необхідно знати їх історію, цінність, біологію та особливості догляду за ними.
Калина
Споконвічна українська рослина, оспівана в народних піснях і думах, возвеличена українськими поетами.
Цінять її насамперед за чудові ягоди, з яких готують кисіль, узвар, кладуть у холодець не лише як прикрасу, а й для надання йому специ фічного запаху і смаку. Одна вада — гірка калина. Але цьому зарадить мороз. Після того, як калина замерзне, гіркота зникає і ягоди стають солодкими і смачними.
Калина — визнана лікарська рослина. Сирі ягоди діють як проносний засіб; свіжим соком виводять прищі на обличчі. Свіжі ягоди, потовчені, змішані з медом і розбавлені водою, п'ють від простуди. Ще більше зна чення має кора калини — відвар її вживають від внутрішніх і носових кровотеч, а також від простуди і золотухи, як протиспазматичний та заспокійливий засіб.
Калину бажано мати у своєму саду. Декоративний кущ, листя, білі запашні китиці квітів 20—25 днів будуть радувати ваш зір, а пізньої осені, коли осиплеться листя на деревах, червоні кетяги калини будуть довго палахкотіти на фоні сонного садка і навіть після того, як випаде глибокий сніг. Ягоди довго зберігають колір і форму, не зморщуються, а тому грона її можуть прикрасити вашу оселю. Вони чудові окремо і в зимових букетах.
Калина витримує деяке затінення, але краще її розташовувати на сонячному місці. Садивний матеріал можна взяти з природних насад жень, але при цьому обережно викопати відсадок або паросток, щоб не завдати шкоди маточному кущу. Якщо немає природного матеріалу, можна рано навесні висіяти насіння, але час плодоношення таких дерев настане значно пізніше. Висаджувати калину бажано десь на вологому місці — біля басейна, колодязя, криниці чи водорозбірної колонки.
Горобина
Горобина звичайна — окраса північних лісів. Вона росте на галяви нах, серед чагарників. Ця рослина оспівана в російських піснях, возвели
чена у віршах російських поетів.
Але й на Україні полюбляють цю чудову рослину — фахівцями навіть виділена і описана одна із форм української солодкої горо бини — Моравська.
Горобина — невелике дерево з красивим фігурним листям, дрібними, зібраними в щитки білими або кремовими квітками і блискучими пло дами червоного або оранжево-жовтого кольору. Всім обдарувала природа горобину, але найбільше, звичайно, її плоди. В них високий вміст вітаміну С — більше, ніж у яблуках і майже стільки ж, скільки в чорній смородині або з лимонах; багато в ній каротину, заліза. Один з основних компонентів ягід горобини — вітамін К (філохінон), якого мало в інших плодах і який сприяє ють роботу серця. Всі, мабуть, знають про сорбіт — речовину, яку замість цукру рекомендують споживати хворим на діабет. А назвою він зо бов'язаний горобині, латинська назва якої сорбус. Вперше цю речовину було виділено з Плодів горобини. І звичайно, вони бажані в меню хво рих цією недугою. Плоди також корисні для профілактики і лікування атеросклерозу та гіпертонії, вважаються непоганим засобом проти гемо рою і золотухи.
Горобина декоративна з весни і до першого снігу. П охоче відвідують бджоли, щоправда нектару в квітах небагато, але зібраний з неї мед має чудовий червонуватий колір.
Є кілька сортів горобини: виведений І. В. Мічуріним Гранат, народний сорт Владимирської області Нєвежинська з солодкими плодами; в останні роки набувають поширення Цукрова, Кубова, Жовта, Червона, Крупноплідна і про яку вже згадува¬лось — українська солодка Моравська горобина, а також сорти з НДР Концентру і Розіна.
Горобину висаджують в кінці садка або біля садового будиночка, але бажано на добре освітленому місці; на півдні і сході обов'язково слід передбачити регулярне зрошення. Можна розмножувати кореневими паростками, відсадками і зеленими живцями. Проте основний спосіб — щеплення найкращих сортів або форм на сіянці місцевої горобини. Щоб горобина була низькорослою, за підщепу можна взяти горобину чорно плідну. Незважаючи на біологічну і зовнішню близькість, глід не слід брати як підщепу для горобини.
Аронія
Частіше її називають горобиною чорноплідною через зовнішню схо жість форми плодів і їх розміщення на дереві з горобиною звичайною.
Аронія утворює кущі висотою 2—2,5 м, що дають велику кількість порості. Можна сформувати штамбову форму аронії, якщо прищепити її на горобину звичайну. Це декоративна рослина: навесні під час цві тіння білими запашними квітками, влітку ягодами і блискучим листям, восени чудовим багряно-жовтого забарвлення листям, яке довго не опадає.
Плоди містять до 10 % цукрів, органічні кислоти, пектинові й дубильні речовини та багато вітамінів, особливо ціняться плоди завдяки високому вмісту йоду. При їх споживанні знижується кров'яний тиск, підвищується кислотність шлункового соку, поліпшується апетит. Вони також корисні від гіпертонії і діатезу.
Деякі спеціалісти вважають, що лікувальні властивості аронії дещо перебільшені, що вона навіть поступається ними перед горобиною звичайг ною. Незважаючи на це, у своєму садку треба.мати кілька кущів цієї рослини.
Розмножують аронію кореневими паростками, відводками або щеп ленням на горобину звичайну. Висаджують її на добре освітленому місці, обов'язково щедро поливають, регулярно видаляють поросль.
Айва японська (хеномелес)
Не так давно цю рослину вирощували як декоративну в ботанічних садах. Потім звернули увагу на її плоди, що за своєю поширилась зручніша для широкого кола любителів назва айва японська. Так що хеномелес ніби названа сестра айви звичайної. Ці рослини належать до різних ботанічних родів, різняться будовою листків і цвітінням — у звичайної айви квітки поодинокі, у хеномелеса — Зібрані по 2—5.
Крім того, в культурі зустрічається дві різновидності айви: хеномелес японський низький — невисокий, зимостійкий кущ, який можна вирощу вати в північних областях республіки; хеномелес прекрасний (розкіш ний) — досягає висоти 2—2,5 м, з дещо крупнішими і смачнішими плодами, але з нижчою морозостійкістю.
Вони добре вписуються в різні декоративні композиції. З них можна створити чудовий живопліт. Особливої краси надають рослинам гірлянди яскраво-рожевих або оранжево-червоних квіток, що цвітуть майже місяць на фоні блискучого листя. Ці рослини — непогані медоноси.
Плоди ароматні, тверді, грубі. їх практично не можна споживати свіжими, але завдяки вмісту пектинових і дубильних речовин, з них можна одержати джеми, соки, повидло, варення. Продуктам переробки з інших плодів і ягід вони надають чудового янтарного кольору.
Розмножують порослю, відсадками, живцями і насінням, яке краще сіяти восени або стратифікувати протягом 2—3 місяців перед весняною сівбою. Можна також щепити на грушу, іргу або глід. Бажано висаджу вати не менше 2—3 кущів, тому що поодинокі рослини не запилюються і не дають плодів. Розміщують їх через 1 —1,5 м. Кущі регулярно прорід жують, залишаючи 3—5 гілок різного віку, але не старше 5—6 років, які регулярно слід видаляти. На півдні обов'язково поливають. На карбо натних і лужних грунтах може уражуватися хлорозом. Щоб запобігти цьому, щорічно вносять торф перегній.
Обліпиха — дводомна культура, тобто е окремо кущі з жіночими і чоловічими квітками. В ранньому віці відрізнити їх важко. А коли вже почнуть закладатися квіткові бруньки, це зробити легко. На чоловічих особинах вони в 2—3 рази більші, ніж на жіночих. Обліпиха — вітро запильна культура, тому щоб чоловічі дерева забезпечували добре запилення жіночих, їх слід висаджувати з боку пануючих у даній місцевості вітрів, на Донбасі, наприклад, із східного боку. Вважається за краще обліпиху висаджувати не в ряд, а групою, причому на 5—7 жі ночих рослин повинна бути одна чоловіча.
У нашій країні виведено кілька високоврожайних і малоколючих сортів цієї чудової рослини: Обільна, Оранжева, Чуйська, Новость Алтаю, Вітамінна, Золотий початок, Дар Катуні, Саянська.
Розмножувати можна насінням, яке краще висівати восени, заздале гідь намочивши його в воді, щоб воно наклюнулось. Після того, як буде з'ясовано, що є надлишок чоловічих рослин, їх не слід викорчовувати — на них можна прищепити гілки з жіночих дерев способом копуліровки з подовженим косим зрізом. Якщо є маточні кущі, обліпиху можна розмно жувати порослю — це найбільш прийнятний спосіб, при якому збері гаються сортові ознаки і стать дерева. Добрі результати дає також роз множення здерев'янілими живцями. Заготовте їх у лютому — березні, нарізавши довжиною 15—20 см, тримайте в льодовні, а з настанням теплих днів на 6—7 діб замочіть у теплій воді, де вони пустять невеликі корінці, після цього висадіть у грунт, регулярно підживлюйте, поли вайте й розпушуйте грунт.
Актинідія
Є кілька різновидностей цієї ліани, але найбільш поширені як плодові рослини актинідія коломикта, аргута і полігама.
Актинідію коломикта на Далекому Сході, звідки вона походять, називають ізюмом, кишмишем або амурським аґрусом завдяки її смако вим якостям. Вона витримує великі морози, тому в нашій республіці може рости повсюдно. Ліана досягає висоти 10—15 м, обвиваючи дерева або опори, які для неї будують. Рослина дводомна, тобто в окремо чоловічі і жіночі особини, що слід враховувати при розміщенні кущів. Актинідія винятково декоративна, особливо чоловічі рослини, у яких за кілька днів до цвітіння верхівки спочатку біліють, а потім стають малиновими. Ягоди дрібні, циліндричні, масою 2—3 г, темно-зеленого кольору, приємного кисло-солодкого смаку з сильним ананасним арома том, містять 1000—1400 мг% вітаміну С. В культуру актинідію ввів І. В. Мічурін, ним же виведені сорти Ананасна, Ріпчаста, Клара Цеткін. В останні роки районовані більш досконалі сорти з кращими госпо дарськими ознаками: ВІР № 1, Ароматна, Павловська, Матова, Ізумруд на, Київська гібридна, Пурпурова садова.
Актинідія аргута менш морозостійка, але теж може рости в усіх областях республіки. Вона утворює дуже довгі ліани — до 20—25 м. Плоди її значно більші — до 7 —10 г, але вміст вітаміну С не переви щує 100 мг%. Цей вид значно врожайніший від попереднього. Ягоди достигають одночасно.
Актинідія полігама — найтеплолюбніша з усіх її родичок. Дуже деко ративна з пістрявим листям, білими великими запашними порівняно великими — до 2—2,5 см у діаметрі оранжевими плодами. Вони на смак пекучі, ніби перець, стають їстівними тільки після замо розків.
Розміщувати актинідію краще в напівзатінених місцях, можна з північного боку будівель. При наявності маточних рослин краще розмно жувати живцями та відводками — при цьому зберігається сортність і стать рослини. Добрий результат дає укорінення зелених літніх живців, які нарізають з «п'яткою» — частинкою старого пагона на початку буріння пагонів. Укорінюють їх у ящиках з родючим грунтом, затіняють і регулярно поливають. Можна одержати саджанці і з насіння, яке краще сіяти свіжозібраним, не допускаючи бродіння. Його слід відмити від м'якуша плоду і залишити на чотири дні в посудині з водою, потім за мотати в капронову ганчірку, зарити в чистий пісок у ящику і тримати при кімнатній температурі два місяці, провітрюючи кожного тижня. Після цього ящик закопати в сніг, але слідкувати, щоб грунт, а з ним і насіння, не замерзли і тримати там два місяці. Після цього занести до приміщення з температурою 10 °С тепла, як тільки насіння почне розтріскуватись — висіяти в ящик з пухким поживним грунтом, розки даючи його по поверхні рядочками, а зверху присипати перегноєм або торфом. За дрібними ніжними рослинками слід ретельно доглядати.
Актинідію не пошкоджують шкідники і вона не хворіє. Але відчутної шкоди рослинам, особливо ніжним, щойно висадженим, завдають... кіш ки. Вони дуже полюбляють пагони і можуть згризти їх зовеш. Щоб цього не сталось, саджанці захищайте густою сіткою. Коли рослини наберуть сили, підв'язуйте їх до шпалери або опор, з'єднаних з будівлями.
Кожного року видаляйте пагони, що загущують кущ. Робити це краще восени. Рослини формуйте за типом двоплечого кордона. Регу лярно зрошуйте і підживлюйте.
Лимонник
Оповита легендами ліана далекосхідної тайги названа так тому, що всі її частини при розтиранні пахнуть лимоном. В останні десятиріччя вона набуває все більшого поширення в садах любителів завдяки винятко во сприятливій дії препаратів з усіх її частин на організм людини. Вони знімають втому і підвищують працездатність, їх використовують як загальнозміцнювальний засіб, що поліпшує серцево-судинну діяль ність, регулює кровообіг і збуджує дихальний центр; лимонник поліпшує слух, ним можна лікувати дизентерію, хронічні гастрити. Ефективний він і як протицинготний засіб. А сприяє цьому тонізуюча речовина схи зандрин (від латинської назви рослини), який помірно діє на нервову систему. Вживання препаратів лимонника протипоказане при нервовому збудженні, безсонні, порушенні серцевої діяльності, підвищеному кров'я ному тиску.
З ягід лимонника можна приготувати сік, різні напої, кисіль, а гілочки і листя використовують як приправу до м'ясних страв і для соління огірків та інших овочів.
Краще росте на легких, добре зволожених і збагачених листковим компостом грунтах. Погано переносить посуху і високі температури повітря. Тому на Україні кращі умови для вирощування лимонника в північних і західних областях. Але й на сході та півдні можна одержати повноцінні рослини і ягоди, якщо в місці висаджування рослин у грунт внести пісок і збагатити його компостом, перегноєм,Розмножується насінням, яке перед сівбою стратифікують протя гом 90—-120 діб, живцями, кореневими паростками і відводками. Сіянці ростуть дуже повільно, виростаючи до кінця другого року до 20— 40 см. У цей час їм опора не потрібна. Лимонник — рослина світлолюбна, а тому висаджувати його бажано на освітлених місцях. Не витримує заболочених грунтів. Садити саджанці краще рано навесні, розміщуючи через 60—70 см. Грунт у місцях зростання лимонника мульчують торфом, перегноєм, компостом — взимку цей засіб збереже його корені від вимерзання, а влітку — від перегрівання та пересихання грунту. Розпушувати грунт потрібно обережно, щоб не пошкодити корінці, регулярно зрошувати, особливо на півдні та сході республіки.
Кожної осені треба вирізати сухі гілки та ті, що затіняють кущ. З одного куща можна зібрати 2—3 кг ягід.
Шипшина
Названа так через шпичаки, які покривають гілочки рослини. А наукова, ботанічна назва рослини латинською мовою «роза». Саме так, шипшина є родоначальницею того розмаїття троянд, яке створило людство за багатовікову історію свого існування. Звичайно, «вісники літа» — запашні рожеві і блідо-рожеві квітки, що рясно вкривають кущі шипшини в кінці травня — на початку червня, прикрасять паркан або живопліт, але головне в шипшині— її високозітамінні плоди. Достатньо сказати, що два-трн таких плоди забезпечують добову потребу людини у вітаміні С. У них міститься більшість відомих вітамінів, багато заліза, що робить шипшину корисним засобом для профілактики недокрів'я. Здавна шипшину вважають добрим жовчогінним засобом. її широко вживають для лікування скарлатини, тифу, запалення нирок, шлунка і кишок, при нирково- та жовчнокам'яних хворобах (шкірочка плодів).
Природних заростей шипшини стає дедалі менше. Тому слід мати кілька її кущів у своєму саду. Звичайно, можна взяти насіння або садивний матеріал з природних, найбільш продуктивних кущів. Але краще висадити сорти шипшини Російську 1, Воронцов ську 1, Воронцовську 2, Воронцовську 3. Є навіть сорт, пагони якого майже не вкриті неприємними колючками. Це шипшина Безшипова.
Розміщують шипшину біля парканів, на добре освітлених місцях. Грунт бажано ретельно перекопати, внести в ями розміром 50X50 см і такої ж глибини по 10—15 кг перегною, 200 г суперфосфату, 70 сечо вини і 50 г хлористого калію. Висаджувати можна восени і навесні. Для забезпечення доброго запилення краще висадити кілька сортів або взятих з різних місць кущів шипшини. Щоб кущі не заважали іншим рослинам, потрібно зробити невисоку (1 —1,7 м) шпалеру з труб і дроту або створити чашу. Сформовані кущі прикрасять подвір'я, за ними краще доглядати і збирати плоди. Добрий урожай шипшина дає у ві ці 10—12 років, тому через 5—6 років слід оновлювати насадження, висаджуючи по 2—3 рослини. Щоб кущі були продуктивними і щороку давали врожай, видаляйте сухі гілки і пагони, що переплітаються, а грунт мульчуйте перегноєм, компостом або листям, підживлюйте мінеральними добривами, а на півдні поливайте.
Збирайте плоди пізно восени, але до настання морозів, тому що в приморожених плодах значно зменшується вміст вітамінів.
І ще одна «служба» шипшини — дворічні сіянці використовують як підщепу для троянд.
Глід
Повсюдно на Україні в яругах, по берегах рік, на галявинах, пусти рях можна зустріти колючі з китицями білих або червоних квіток навесні та червоними або жовто-гарячими плодами восени кущі або невисокі дерева глоду. Вони декоративні також своїм листям, яке в осінню пору набуває багряного кольору.
З плодів глоду готують кисіль, варення, варять у цукрі. Невелика кількість борошна з висушених плодів надає хлібові приємний фрукто вий присмак. Глід — визнана лікувальна рослина. Його плоди застосо вують як специфічний серцевий засіб при серцебитті, щоб зняти біль і почуття тяжкості в серці, для зниження тиску крові і заспокоєння нервової системи. Вони корисні від безсоння. Квітки і листя рослини використовують від гіпертонії. Ціниться як слаборосла підщепа для яблуні, груші та айви.
Поширені такі різновидності глоду: криваво-червоний, колючий (глід-колюх), український. У любительських садах зустрічаються між родові гібриди І. В. Мічуріна: глодогоробина — з круглими плодами, красивою кроною, при майже повній відсутності колючок.
Висаджують глід на освітлених місцях у добре перекопаний грунт. Хоча він невибагливий до родючості грунту, проте перед посадкою під кущ бажано внести 15—20 кг перегною, а через рік ще стільки ж. На півдні і сході республіки слід регулярно поливати. Це довговічна рослина. З неї можна створити чудовий живопліт, в якому охоче селяться птахи. Розмножують насінням (але плоди будуть тільки через 10— 15 років), відсадками, кореневими паростками, щепленням. Щорічно видаляйте сухі гілки і ті, що переплітаються і загущують крону.
Бузина
Кущ бузини завжди був невід'ємною часткою сільського двору. А все тому, що ця рослина відлякує мишей, пацюків, мух, які не витри мують її різкого специфічного запаху. І в той же час її охоче відвідують птахи. Оселяючись у кущах, вони поїдають ягоди і значною мірою сприяють розселенню цієї рослини.
Кущ бузини декоративний в пору щедрого весняного цвітіння білими або жовтувато-білими квітками, зібраними у великі щитовидні суцвіття, і в період достигання чорно-фіолетових або червоних ягід (до речі, бузина є чорна і червона). В сирих ягодах містяться отруйні речовини, які під час кип'ятіння розкладаються. З них можна зварити смачне варення, повидло, мармелад, компот, джем, кисіль. Але основне в бузині — цілющі властивості Квітки вважаються добрим потогінним, протизапальним, сечогінним і проносним засобом. Ягоди і коріння рекомендують вживати від водянки, дизентерії, діабету і хвороб нирок; кору — діабету, водянки і хвороби нирок. Молоде листя, злегка відва рене в молоці, використовують зовнішньо для лікування опіків.
Отже, в саду слід мати хоча б один кущ бузини. Розмножують її насінням, кореневими паростками. Росте дуже швидко — річні прирости пагонів можуть досягати 1,5 — 2 м. Утворює багато порослі, тому щоб бузина не заполонила саду і не розросталось коріння, на відстані 1 —1,5 м від куща слід закопати шматки шиферу, залізні листи на глибину 50— 70 см. Особливого догляду бузина не потребує — регулярно видаляйте сушняк і поросль; грунт навколо куща мульчуйте перегноєм або ком постом з додаванням невеликої кількості мн. добрив.
Жимолость їстівна
У наші краї жимолость їстівна прийшла з Далекого Сходу і Камчатки. Це морозостійка довговічна чагарникова рослина, яка у віці 8—10 років досягає висоти 2,5—3 м. Кущі нарядні і в пору цвітіння красивих світло-жовтих або жовтих запашних квітів, і в період достигання оваль них, грушо-, дзвіночко- або веретеноподібних ягід, переважно си нього, з сильним восковим нальотом ягід. Придатні в їжу ягоди таких видів жимолості: камчатської, алтайської, їстівної та Турчанино . Всі вони морозостійкі, добре витримують посуху, але сформовані в цих умовах ягоди набувають гіркого присмаку. Жимолость — найско ростигліша ягода, що достигає на 10—15 днів раніше від суниці. З неї можна зварити варення чудового червонуватого кольору, компот, кисіль, джем, їх сирими люблять смакувати діти. У народній меди цині ягоди використовують від недокрів'я, малярії, гіпертонії, атеро склерозу, хвороб печінки. Подрібненим на борошно листям присипають рани і порізи для зупинки крові. Відвар листя застосовують для по лоскання горла при ангінах і від хвороб очей.
Жимолость їстівна — зовсім нова ягідна культура, але вже створено кілька її сортів — Валентина, Ленінградська. Вона любить добре освітлені місця, але витримує і напівтінь. Краще росте на легких піщаних грунтах, а на важких потрібно добавляти пісок, перегній, компост або торф. Можна розмножувати насінням, але при цьому втрачаються ознаки сорту. При наявності маточних кущів можна зробити відсадки подібно до аґрусу — пригнути пагони, пришпилити їх, присипати грунтом, а після утворення корінців відокремити від маточного куща і пересадити. Але найпоширеніший спосіб розмноження жимолості — зелене живцювання. Під час активного росту пагонів зріжте зелені живці, поставте Б банку з водою і негайно висадіть у ящик з піском, збагаченим добривами, і ретельно доглядайте. Після укорінення живці пересадіть у ями розміром 40 X 40 X 40 см, в які внесіть добре підготовле ну поживну суміш.
Кожного року кущі підживлюйте компостом, на півдні і сході рес публіки регулярно поливайте. Видаляйте сухі та поламані гілки, а також ті, що переплітаються і загущують крону.
Ірга
Сформований з цієї рослини живопліт ошатний і під час цвітіння білих або кремових квіток на початку травня, і в період достигання синювато-чорних, червонувато-фіолетових або криваво-червоних плодів, і в дні золотої осені завдяки червоному, бронзовому або світло-жовтому листю. Ірга насамперед декоративний чагарник, але вважається добрим медоносом, що поступається лише липі і білій акації, і, звичайно, плодо вою культурою.
Плід — соковите солодке яблучко без кісточок діаметром 12—15 мм. В ньому міститься значна кількість цукрів, органічні кислоти, пекти нові й дубильні речовини, вітаміни, мікроелементи, сорбіт. їх спожи вають сирими, сушать, варять компоти, пастилу, желе, варення. Плоди вважаються добрим лікувальним засобом для хворих на діабет, вони поліпшують травлення. Відвари з них використовують для лікування ангіни. Настій з квіток знижує артеріальний тиск.плодами (Форєсбург, Пембіна, Смуткі) і білими (А л т а г л о у).
Кущі можуть досягати висоти 2—3 м. Вони довговічні — продуктивні у віці 60—70 років. Ірга витримує морози в 60—70 °С. Невибаглива до грунтів, але любить освітлені місця.
Розмножують насінням, поділом кущів і зеленим живцюванням. Насіння краще сіяти восени зразу ж після збирання. Для весняного висіву їх обов'язково треба стратифікувати протягом 120 днів. На постійне місце саджанці висаджуйте у віці 2 — 3 років на відстані 3—4 м. Плодоносить рясно і щороку. Потребує регулярних поливів, підживлен ня, розпушення або мульчування грунту.
Ожина
Вужина, чорна ягода, малина-колодух, ожина-сивиця — так на Україні називають цю давно відому і в недалекому минулому дуже поширену в природних заростях ягідну й лікарську рослину. Сивицею або сизою ожина названа через білуватий (сизий) наліт, яким вкриті виткі колючі пагони. Ягоди смачні, дещо кислуваті, містять пектинові й дубильні речовини, цукри, мікроелементи, вітаміни.
Ожина — визнаний народною медициною лікувальний засіб. Свіжі ягоди втамовують спрагу при пропасниці, стиглі діють як легке проносне, а зеленкуваті, навпаки,— як легкий скріплюючий засіб. Відвари з листя, стебел і коріння діють як протизапальний і потогінний засіб, застосо вують їх при хворобах горла, для примочок при екземі та багатьох інших хворобах.
Природних ожинників стає дедалі менше. Ще І. В. Мічурін наголо шував на необхідності введення ожини в культуру і створив сорти Техас та Ізобільна. У любительських садках вирощують кілька сортів ожини, зокрема Флінт, Агавам, Раніла Вільсона, Тейлор.
Колючу ожину краще висаджувати подалі від житла, бажано в добре, зволоженому місці. З неї можна створити чудовий живопліт, якщо коло рядів ожини поставити невисоку (0,8—1 м) шпалеру. Розмножується кореневими паростками, зеленим живцюванням та поділом кущів. Грунт перекопайте, щоб він осів, перед цим внесіть торф, перегній або компост. Рано навесні видаліть сухі або пошкоджені пагони і на 10—15 см зріжте приріст минулого року. Рослина вологолюбна. У жаркі сухі періоди бажано поливати через 6—7 днів. При сухій осені перед на станням постійних морозів, щоб не вимерзли пагони, добре полийте.
Барбарис
З ягід, що добре визріли, можна приготувати сік, сироп, варення, джем, а з недостиглих — кислу приправу для м'ясних страв. З молодого листя можна приготувати чудовий салат. Але найбільше ціниться бар барис завдяки лікувальним властивостям. Ягоди збуджують апетит і втамовують спрагу, діють як сечогінне і потогінне. Листки, кору і коріння використовують як кровоспинний засіб при жіночих хворобах, від запалення печінки і нирок.
У саду бажано мати кілька кущів цієї чудової рослини на добре освітленому місці або в живоплоті.
Слід, однак, застерегти, що барбарис є проміжним господарем лінійної іржі злакових культур. Щоб розірвати цикл розвитку цієї хвороби, барбарис свого часу нещадно знищували. Тому перш ніжшукати садивний матеріал і висаджувати кущі, бажано порадитись з агрономами сусідніх господарств, особливо якщо садок розташований недалеко від хлібних масивів. Догляд включає регулярну стрижку кущів, підживлення, мульчування і поливи по 46—50 л на кущ.
Унабі
Цю цікаву південну рослину почали впроваджувати в садах любителі республіки всього кілька років. Виходець з Китаю, Афганістану і республік Середньої Азії має ще назви зізіфус, юоба, жужуба, китай ський фінік, французька грудна ягода. Ця довговічна рослина може рости у вигляді куща або дерева висотою до 3—4 м. Люблять її за смачні, солодкі плоди — кістянки, що споживають свіжими, сушеними. З них можна зварити чудове варення, компот, пюре, сік. Плоди зізі фуса — визнаний засіб лікування гіпертонії. Корисні вони також від астми і запалення сечового міхура.
Рослина порівняно морозостійка, витримує ґрунтову й повітряну посуху. Кращі грунти для неї — супіщані, але може рости на чорно земах суглинистих, збагачених перегноєм і перемішаних з піском. Най більша ймовірність її поширення — південні та східні області, Закарпат тя, але варто спробувати вирощувати й у центральних областях.
Насіння перед сівбою стратифікують протягом 60—90 днів. Бажано висаджувати окультурені форми унабі з великими плодами. Але якщо у вас виявились рослини з дрібними ягодами — на них можна прищепити гілочки з великоплідних екземплярів.
Кожного року кущі треба підживлювати, в посушливі періоди поли вати, а пристовбурні кола замульчувати перегноєм або компостом.
Мушмула
Зауважимо, що в нашій країні зустрічається дві різновидності цієї рослини: мушмула субтропічна (японська, або локва) — вічнозелене субтропічне дерево, яке може рости і давати плоди в умовах України лише на Південному березі Криму. Інша мушмула — німецька, або звичайна, може рости практично в усіх областях республіки. Це ча гарник або дерево висотою 3—6 м з ланцетним листям, великими білими, дуже декоративними квітками і невеликими жовтими яблукоподібними плодами. М'якуш їх твердий і терпкий. В їжу плоди краще споживати після заморозків. З них можна зварити чудове варення, компоти, по видло. Відвар з них корисний від проносів, він поліпшує травлення. Відвар з листя діє як кровоспинний засіб і для полоскання горла при простуді. Мушмула — чудовий медонос. її деревину можна використати для виготовлення прикрас і невеликих побутових речей. Вирощують з насіння або порослі.
Кизил
Лише пригріє сонце, з'являться перші проталини, а на гілках кизилу Уже спалахують дрібні жовтенькі квіточки. Хоч вони не дуже красиві, але тішать зір. Цвітуть довго. їх охоче відвідують бджоли і мед, що так необхідний бджолиній сім'ї в ранньовесняний період. Плоди м'ясисті, кістянки переважно червоного (звідси й назва рослини в пере кладі з тюркської) кольору, достигають дуже довго і стають смачними після перших осінніх приморозків. Особливо чудове з них варення, можна також виготовити сік, сироп. Відвар плодів п'ють при розладі шлунка і як протицинготний засіб.
Розмножують насінням, кореневими паростками, відсадками, можна окуліровкою. В пору плодоношення кизил вступав пізно — на 5—6-й рік, а рясно родить лише в 10—12-річному віці, але кущ довговічний. Висаджувати його можна і навіть бажано у затіненому місці, де він почуває себе краще, ніж на сонці. З нього можна створити довговічний, декоративний живопліт.
Вишня повстяна
Високодекоративний кущ висотою 1 —1,5 м з дрібними рожевими квіточками, що рясно вкривають гілочки рано навесні. Дрібне гофроване красиве листя восени вкривається багрянцем; дрібні ягоди, розміщені букетами, прикрасять газон, загорожу, красиво виглядають серед невисо ких квітів або овочів. Це насамперед декоративна рослина. Але й з дрібних солодко-кислих плодів можна виготовити чудове варення, сік, повидло чи компот. На важких грунтах в лунку внесіть пісок, перегній чи компост. Захищайте від пошкодження мишами та зайцями, слідкуйте, щоб навесні і при зимових відлигах навколо кущів не застоювалась вода, що може призвести до випрівання кореневої шийки.
* * *
Ми описали велику кількість малопоширених плодових і ягідних рослин, садивний матеріал яких можна взяти з природних заростей, у знайомих чи від любителів з інших країв нашої неосяжної Батьків щини. Звичайно, на обмеженій площі присадибного чи колективного садка всю розмаїтість рослин розмістити неможливо, але при раціональ ному плануванні більшість з них можна висадити десь у живоплоті, на клумбі чи біля садиби. Врешті-решт можна скооперуватись з іншими любителями.
akadem9.at.ua
monster
Більшість з тих, хто має садово-городні ділянки — допитливі дослід ники, що постійно експериментують, ведуть пошук нових засобів впливу на рослини, сортів і порід дерев та чагарників. А нові породи можна взяти з лісу, у своїх знайомих чи в ботанічному саду. Є безліч рослин, які цікаві екзотичним походженням чи декоративністю, чудовим смакомплодів або вмістом у них цілющих компонентів. Треба постійно розви вати в себе дослідницьку жилку і вже під час планування садка або при його реконструкції слід передбачити місце для цікавих малопо ширених рослин. Але перш ніж висаджувати, необхідно знати їх історію, цінність, біологію та особливості догляду за ними.
Калина
Споконвічна українська рослина, оспівана в народних піснях і думах, возвеличена українськими поетами.
Цінять її насамперед за чудові ягоди, з яких готують кисіль, узвар, кладуть у холодець не лише як прикрасу, а й для надання йому специ фічного запаху і смаку. Одна вада — гірка калина. Але цьому зарадить мороз. Після того, як калина замерзне, гіркота зникає і ягоди стають солодкими і смачними.
Калина — визнана лікарська рослина. Сирі ягоди діють як проносний засіб; свіжим соком виводять прищі на обличчі. Свіжі ягоди, потовчені, змішані з медом і розбавлені водою, п'ють від простуди. Ще більше зна чення має кора калини — відвар її вживають від внутрішніх і носових кровотеч, а також від простуди і золотухи, як протиспазматичний та заспокійливий засіб.
Калину бажано мати у своєму саду. Декоративний кущ, листя, білі запашні китиці квітів 20—25 днів будуть радувати ваш зір, а пізньої осені, коли осиплеться листя на деревах, червоні кетяги калини будуть довго палахкотіти на фоні сонного садка і навіть після того, як випаде глибокий сніг. Ягоди довго зберігають колір і форму, не зморщуються, а тому грона її можуть прикрасити вашу оселю. Вони чудові окремо і в зимових букетах.
Калина витримує деяке затінення, але краще її розташовувати на сонячному місці. Садивний матеріал можна взяти з природних насад жень, але при цьому обережно викопати відсадок або паросток, щоб не завдати шкоди маточному кущу. Якщо немає природного матеріалу, можна рано навесні висіяти насіння, але час плодоношення таких дерев настане значно пізніше. Висаджувати калину бажано десь на вологому місці — біля басейна, колодязя, криниці чи водорозбірної колонки.
Горобина
Горобина звичайна — окраса північних лісів. Вона росте на галяви нах, серед чагарників. Ця рослина оспівана в російських піснях, возвели
чена у віршах російських поетів.
Але й на Україні полюбляють цю чудову рослину — фахівцями навіть виділена і описана одна із форм української солодкої горо бини — Моравська.
Горобина — невелике дерево з красивим фігурним листям, дрібними, зібраними в щитки білими або кремовими квітками і блискучими пло дами червоного або оранжево-жовтого кольору. Всім обдарувала природа горобину, але найбільше, звичайно, її плоди. В них високий вміст вітаміну С — більше, ніж у яблуках і майже стільки ж, скільки в чорній смородині або з лимонах; багато в ній каротину, заліза. Один з основних компонентів ягід горобини — вітамін К (філохінон), якого мало в інших плодах і який сприяє ють роботу серця. Всі, мабуть, знають про сорбіт — речовину, яку замість цукру рекомендують споживати хворим на діабет. А назвою він зо бов'язаний горобині, латинська назва якої сорбус. Вперше цю речовину було виділено з Плодів горобини. І звичайно, вони бажані в меню хво рих цією недугою. Плоди також корисні для профілактики і лікування атеросклерозу та гіпертонії, вважаються непоганим засобом проти гемо рою і золотухи.
Горобина декоративна з весни і до першого снігу. П охоче відвідують бджоли, щоправда нектару в квітах небагато, але зібраний з неї мед має чудовий червонуватий колір.
Є кілька сортів горобини: виведений І. В. Мічуріним Гранат, народний сорт Владимирської області Нєвежинська з солодкими плодами; в останні роки набувають поширення Цукрова, Кубова, Жовта, Червона, Крупноплідна і про яку вже згадува¬лось — українська солодка Моравська горобина, а також сорти з НДР Концентру і Розіна.
Горобину висаджують в кінці садка або біля садового будиночка, але бажано на добре освітленому місці; на півдні і сході обов'язково слід передбачити регулярне зрошення. Можна розмножувати кореневими паростками, відсадками і зеленими живцями. Проте основний спосіб — щеплення найкращих сортів або форм на сіянці місцевої горобини. Щоб горобина була низькорослою, за підщепу можна взяти горобину чорно плідну. Незважаючи на біологічну і зовнішню близькість, глід не слід брати як підщепу для горобини.
Аронія
Частіше її називають горобиною чорноплідною через зовнішню схо жість форми плодів і їх розміщення на дереві з горобиною звичайною.
Аронія утворює кущі висотою 2—2,5 м, що дають велику кількість порості. Можна сформувати штамбову форму аронії, якщо прищепити її на горобину звичайну. Це декоративна рослина: навесні під час цві тіння білими запашними квітками, влітку ягодами і блискучим листям, восени чудовим багряно-жовтого забарвлення листям, яке довго не опадає.
Плоди містять до 10 % цукрів, органічні кислоти, пектинові й дубильні речовини та багато вітамінів, особливо ціняться плоди завдяки високому вмісту йоду. При їх споживанні знижується кров'яний тиск, підвищується кислотність шлункового соку, поліпшується апетит. Вони також корисні від гіпертонії і діатезу.
Деякі спеціалісти вважають, що лікувальні властивості аронії дещо перебільшені, що вона навіть поступається ними перед горобиною звичайг ною. Незважаючи на це, у своєму садку треба.мати кілька кущів цієї рослини.
Розмножують аронію кореневими паростками, відводками або щеп ленням на горобину звичайну. Висаджують її на добре освітленому місці, обов'язково щедро поливають, регулярно видаляють поросль.
Айва японська (хеномелес)
Не так давно цю рослину вирощували як декоративну в ботанічних садах. Потім звернули увагу на її плоди, що за своєю поширилась зручніша для широкого кола любителів назва айва японська. Так що хеномелес ніби названа сестра айви звичайної. Ці рослини належать до різних ботанічних родів, різняться будовою листків і цвітінням — у звичайної айви квітки поодинокі, у хеномелеса — Зібрані по 2—5.
Крім того, в культурі зустрічається дві різновидності айви: хеномелес японський низький — невисокий, зимостійкий кущ, який можна вирощу вати в північних областях республіки; хеномелес прекрасний (розкіш ний) — досягає висоти 2—2,5 м, з дещо крупнішими і смачнішими плодами, але з нижчою морозостійкістю.
Вони добре вписуються в різні декоративні композиції. З них можна створити чудовий живопліт. Особливої краси надають рослинам гірлянди яскраво-рожевих або оранжево-червоних квіток, що цвітуть майже місяць на фоні блискучого листя. Ці рослини — непогані медоноси.
Плоди ароматні, тверді, грубі. їх практично не можна споживати свіжими, але завдяки вмісту пектинових і дубильних речовин, з них можна одержати джеми, соки, повидло, варення. Продуктам переробки з інших плодів і ягід вони надають чудового янтарного кольору.
Розмножують порослю, відсадками, живцями і насінням, яке краще сіяти восени або стратифікувати протягом 2—3 місяців перед весняною сівбою. Можна також щепити на грушу, іргу або глід. Бажано висаджу вати не менше 2—3 кущів, тому що поодинокі рослини не запилюються і не дають плодів. Розміщують їх через 1 —1,5 м. Кущі регулярно прорід жують, залишаючи 3—5 гілок різного віку, але не старше 5—6 років, які регулярно слід видаляти. На півдні обов'язково поливають. На карбо натних і лужних грунтах може уражуватися хлорозом. Щоб запобігти цьому, щорічно вносять торф перегній.
Обліпиха — дводомна культура, тобто е окремо кущі з жіночими і чоловічими квітками. В ранньому віці відрізнити їх важко. А коли вже почнуть закладатися квіткові бруньки, це зробити легко. На чоловічих особинах вони в 2—3 рази більші, ніж на жіночих. Обліпиха — вітро запильна культура, тому щоб чоловічі дерева забезпечували добре запилення жіночих, їх слід висаджувати з боку пануючих у даній місцевості вітрів, на Донбасі, наприклад, із східного боку. Вважається за краще обліпиху висаджувати не в ряд, а групою, причому на 5—7 жі ночих рослин повинна бути одна чоловіча.
У нашій країні виведено кілька високоврожайних і малоколючих сортів цієї чудової рослини: Обільна, Оранжева, Чуйська, Новость Алтаю, Вітамінна, Золотий початок, Дар Катуні, Саянська.
Розмножувати можна насінням, яке краще висівати восени, заздале гідь намочивши його в воді, щоб воно наклюнулось. Після того, як буде з'ясовано, що є надлишок чоловічих рослин, їх не слід викорчовувати — на них можна прищепити гілки з жіночих дерев способом копуліровки з подовженим косим зрізом. Якщо є маточні кущі, обліпиху можна розмно жувати порослю — це найбільш прийнятний спосіб, при якому збері гаються сортові ознаки і стать дерева. Добрі результати дає також роз множення здерев'янілими живцями. Заготовте їх у лютому — березні, нарізавши довжиною 15—20 см, тримайте в льодовні, а з настанням теплих днів на 6—7 діб замочіть у теплій воді, де вони пустять невеликі корінці, після цього висадіть у грунт, регулярно підживлюйте, поли вайте й розпушуйте грунт.
Актинідія
Є кілька різновидностей цієї ліани, але найбільш поширені як плодові рослини актинідія коломикта, аргута і полігама.
Актинідію коломикта на Далекому Сході, звідки вона походять, називають ізюмом, кишмишем або амурським аґрусом завдяки її смако вим якостям. Вона витримує великі морози, тому в нашій республіці може рости повсюдно. Ліана досягає висоти 10—15 м, обвиваючи дерева або опори, які для неї будують. Рослина дводомна, тобто в окремо чоловічі і жіночі особини, що слід враховувати при розміщенні кущів. Актинідія винятково декоративна, особливо чоловічі рослини, у яких за кілька днів до цвітіння верхівки спочатку біліють, а потім стають малиновими. Ягоди дрібні, циліндричні, масою 2—3 г, темно-зеленого кольору, приємного кисло-солодкого смаку з сильним ананасним арома том, містять 1000—1400 мг% вітаміну С. В культуру актинідію ввів І. В. Мічурін, ним же виведені сорти Ананасна, Ріпчаста, Клара Цеткін. В останні роки районовані більш досконалі сорти з кращими госпо дарськими ознаками: ВІР № 1, Ароматна, Павловська, Матова, Ізумруд на, Київська гібридна, Пурпурова садова.
Актинідія аргута менш морозостійка, але теж може рости в усіх областях республіки. Вона утворює дуже довгі ліани — до 20—25 м. Плоди її значно більші — до 7 —10 г, але вміст вітаміну С не переви щує 100 мг%. Цей вид значно врожайніший від попереднього. Ягоди достигають одночасно.
Актинідія полігама — найтеплолюбніша з усіх її родичок. Дуже деко ративна з пістрявим листям, білими великими запашними порівняно великими — до 2—2,5 см у діаметрі оранжевими плодами. Вони на смак пекучі, ніби перець, стають їстівними тільки після замо розків.
Розміщувати актинідію краще в напівзатінених місцях, можна з північного боку будівель. При наявності маточних рослин краще розмно жувати живцями та відводками — при цьому зберігається сортність і стать рослини. Добрий результат дає укорінення зелених літніх живців, які нарізають з «п'яткою» — частинкою старого пагона на початку буріння пагонів. Укорінюють їх у ящиках з родючим грунтом, затіняють і регулярно поливають. Можна одержати саджанці і з насіння, яке краще сіяти свіжозібраним, не допускаючи бродіння. Його слід відмити від м'якуша плоду і залишити на чотири дні в посудині з водою, потім за мотати в капронову ганчірку, зарити в чистий пісок у ящику і тримати при кімнатній температурі два місяці, провітрюючи кожного тижня. Після цього ящик закопати в сніг, але слідкувати, щоб грунт, а з ним і насіння, не замерзли і тримати там два місяці. Після цього занести до приміщення з температурою 10 °С тепла, як тільки насіння почне розтріскуватись — висіяти в ящик з пухким поживним грунтом, розки даючи його по поверхні рядочками, а зверху присипати перегноєм або торфом. За дрібними ніжними рослинками слід ретельно доглядати.
Актинідію не пошкоджують шкідники і вона не хворіє. Але відчутної шкоди рослинам, особливо ніжним, щойно висадженим, завдають... кіш ки. Вони дуже полюбляють пагони і можуть згризти їх зовеш. Щоб цього не сталось, саджанці захищайте густою сіткою. Коли рослини наберуть сили, підв'язуйте їх до шпалери або опор, з'єднаних з будівлями.
Кожного року видаляйте пагони, що загущують кущ. Робити це краще восени. Рослини формуйте за типом двоплечого кордона. Регу лярно зрошуйте і підживлюйте.
Лимонник
Оповита легендами ліана далекосхідної тайги названа так тому, що всі її частини при розтиранні пахнуть лимоном. В останні десятиріччя вона набуває все більшого поширення в садах любителів завдяки винятко во сприятливій дії препаратів з усіх її частин на організм людини. Вони знімають втому і підвищують працездатність, їх використовують як загальнозміцнювальний засіб, що поліпшує серцево-судинну діяль ність, регулює кровообіг і збуджує дихальний центр; лимонник поліпшує слух, ним можна лікувати дизентерію, хронічні гастрити. Ефективний він і як протицинготний засіб. А сприяє цьому тонізуюча речовина схи зандрин (від латинської назви рослини), який помірно діє на нервову систему. Вживання препаратів лимонника протипоказане при нервовому збудженні, безсонні, порушенні серцевої діяльності, підвищеному кров'я ному тиску.
З ягід лимонника можна приготувати сік, різні напої, кисіль, а гілочки і листя використовують як приправу до м'ясних страв і для соління огірків та інших овочів.
Краще росте на легких, добре зволожених і збагачених листковим компостом грунтах. Погано переносить посуху і високі температури повітря. Тому на Україні кращі умови для вирощування лимонника в північних і західних областях. Але й на сході та півдні можна одержати повноцінні рослини і ягоди, якщо в місці висаджування рослин у грунт внести пісок і збагатити його компостом, перегноєм,Розмножується насінням, яке перед сівбою стратифікують протя гом 90—-120 діб, живцями, кореневими паростками і відводками. Сіянці ростуть дуже повільно, виростаючи до кінця другого року до 20— 40 см. У цей час їм опора не потрібна. Лимонник — рослина світлолюбна, а тому висаджувати його бажано на освітлених місцях. Не витримує заболочених грунтів. Садити саджанці краще рано навесні, розміщуючи через 60—70 см. Грунт у місцях зростання лимонника мульчують торфом, перегноєм, компостом — взимку цей засіб збереже його корені від вимерзання, а влітку — від перегрівання та пересихання грунту. Розпушувати грунт потрібно обережно, щоб не пошкодити корінці, регулярно зрошувати, особливо на півдні та сході республіки.
Кожної осені треба вирізати сухі гілки та ті, що затіняють кущ. З одного куща можна зібрати 2—3 кг ягід.
Шипшина
Названа так через шпичаки, які покривають гілочки рослини. А наукова, ботанічна назва рослини латинською мовою «роза». Саме так, шипшина є родоначальницею того розмаїття троянд, яке створило людство за багатовікову історію свого існування. Звичайно, «вісники літа» — запашні рожеві і блідо-рожеві квітки, що рясно вкривають кущі шипшини в кінці травня — на початку червня, прикрасять паркан або живопліт, але головне в шипшині— її високозітамінні плоди. Достатньо сказати, що два-трн таких плоди забезпечують добову потребу людини у вітаміні С. У них міститься більшість відомих вітамінів, багато заліза, що робить шипшину корисним засобом для профілактики недокрів'я. Здавна шипшину вважають добрим жовчогінним засобом. її широко вживають для лікування скарлатини, тифу, запалення нирок, шлунка і кишок, при нирково- та жовчнокам'яних хворобах (шкірочка плодів).
Природних заростей шипшини стає дедалі менше. Тому слід мати кілька її кущів у своєму саду. Звичайно, можна взяти насіння або садивний матеріал з природних, найбільш продуктивних кущів. Але краще висадити сорти шипшини Російську 1, Воронцов ську 1, Воронцовську 2, Воронцовську 3. Є навіть сорт, пагони якого майже не вкриті неприємними колючками. Це шипшина Безшипова.
Розміщують шипшину біля парканів, на добре освітлених місцях. Грунт бажано ретельно перекопати, внести в ями розміром 50X50 см і такої ж глибини по 10—15 кг перегною, 200 г суперфосфату, 70 сечо вини і 50 г хлористого калію. Висаджувати можна восени і навесні. Для забезпечення доброго запилення краще висадити кілька сортів або взятих з різних місць кущів шипшини. Щоб кущі не заважали іншим рослинам, потрібно зробити невисоку (1 —1,7 м) шпалеру з труб і дроту або створити чашу. Сформовані кущі прикрасять подвір'я, за ними краще доглядати і збирати плоди. Добрий урожай шипшина дає у ві ці 10—12 років, тому через 5—6 років слід оновлювати насадження, висаджуючи по 2—3 рослини. Щоб кущі були продуктивними і щороку давали врожай, видаляйте сухі гілки і пагони, що переплітаються, а грунт мульчуйте перегноєм, компостом або листям, підживлюйте мінеральними добривами, а на півдні поливайте.
Збирайте плоди пізно восени, але до настання морозів, тому що в приморожених плодах значно зменшується вміст вітамінів.
І ще одна «служба» шипшини — дворічні сіянці використовують як підщепу для троянд.
Глід
Повсюдно на Україні в яругах, по берегах рік, на галявинах, пусти рях можна зустріти колючі з китицями білих або червоних квіток навесні та червоними або жовто-гарячими плодами восени кущі або невисокі дерева глоду. Вони декоративні також своїм листям, яке в осінню пору набуває багряного кольору.
З плодів глоду готують кисіль, варення, варять у цукрі. Невелика кількість борошна з висушених плодів надає хлібові приємний фрукто вий присмак. Глід — визнана лікувальна рослина. Його плоди застосо вують як специфічний серцевий засіб при серцебитті, щоб зняти біль і почуття тяжкості в серці, для зниження тиску крові і заспокоєння нервової системи. Вони корисні від безсоння. Квітки і листя рослини використовують від гіпертонії. Ціниться як слаборосла підщепа для яблуні, груші та айви.
Поширені такі різновидності глоду: криваво-червоний, колючий (глід-колюх), український. У любительських садах зустрічаються між родові гібриди І. В. Мічуріна: глодогоробина — з круглими плодами, красивою кроною, при майже повній відсутності колючок.
Висаджують глід на освітлених місцях у добре перекопаний грунт. Хоча він невибагливий до родючості грунту, проте перед посадкою під кущ бажано внести 15—20 кг перегною, а через рік ще стільки ж. На півдні і сході республіки слід регулярно поливати. Це довговічна рослина. З неї можна створити чудовий живопліт, в якому охоче селяться птахи. Розмножують насінням (але плоди будуть тільки через 10— 15 років), відсадками, кореневими паростками, щепленням. Щорічно видаляйте сухі гілки і ті, що переплітаються і загущують крону.
Бузина
Кущ бузини завжди був невід'ємною часткою сільського двору. А все тому, що ця рослина відлякує мишей, пацюків, мух, які не витри мують її різкого специфічного запаху. І в той же час її охоче відвідують птахи. Оселяючись у кущах, вони поїдають ягоди і значною мірою сприяють розселенню цієї рослини.
Кущ бузини декоративний в пору щедрого весняного цвітіння білими або жовтувато-білими квітками, зібраними у великі щитовидні суцвіття, і в період достигання чорно-фіолетових або червоних ягід (до речі, бузина є чорна і червона). В сирих ягодах містяться отруйні речовини, які під час кип'ятіння розкладаються. З них можна зварити смачне варення, повидло, мармелад, компот, джем, кисіль. Але основне в бузині — цілющі властивості Квітки вважаються добрим потогінним, протизапальним, сечогінним і проносним засобом. Ягоди і коріння рекомендують вживати від водянки, дизентерії, діабету і хвороб нирок; кору — діабету, водянки і хвороби нирок. Молоде листя, злегка відва рене в молоці, використовують зовнішньо для лікування опіків.
Отже, в саду слід мати хоча б один кущ бузини. Розмножують її насінням, кореневими паростками. Росте дуже швидко — річні прирости пагонів можуть досягати 1,5 — 2 м. Утворює багато порослі, тому щоб бузина не заполонила саду і не розросталось коріння, на відстані 1 —1,5 м від куща слід закопати шматки шиферу, залізні листи на глибину 50— 70 см. Особливого догляду бузина не потребує — регулярно видаляйте сушняк і поросль; грунт навколо куща мульчуйте перегноєм або ком постом з додаванням невеликої кількості мн. добрив.
Жимолость їстівна
У наші краї жимолость їстівна прийшла з Далекого Сходу і Камчатки. Це морозостійка довговічна чагарникова рослина, яка у віці 8—10 років досягає висоти 2,5—3 м. Кущі нарядні і в пору цвітіння красивих світло-жовтих або жовтих запашних квітів, і в період достигання оваль них, грушо-, дзвіночко- або веретеноподібних ягід, переважно си нього, з сильним восковим нальотом ягід. Придатні в їжу ягоди таких видів жимолості: камчатської, алтайської, їстівної та Турчанино . Всі вони морозостійкі, добре витримують посуху, але сформовані в цих умовах ягоди набувають гіркого присмаку. Жимолость — найско ростигліша ягода, що достигає на 10—15 днів раніше від суниці. З неї можна зварити варення чудового червонуватого кольору, компот, кисіль, джем, їх сирими люблять смакувати діти. У народній меди цині ягоди використовують від недокрів'я, малярії, гіпертонії, атеро склерозу, хвороб печінки. Подрібненим на борошно листям присипають рани і порізи для зупинки крові. Відвар листя застосовують для по лоскання горла при ангінах і від хвороб очей.
Жимолость їстівна — зовсім нова ягідна культура, але вже створено кілька її сортів — Валентина, Ленінградська. Вона любить добре освітлені місця, але витримує і напівтінь. Краще росте на легких піщаних грунтах, а на важких потрібно добавляти пісок, перегній, компост або торф. Можна розмножувати насінням, але при цьому втрачаються ознаки сорту. При наявності маточних кущів можна зробити відсадки подібно до аґрусу — пригнути пагони, пришпилити їх, присипати грунтом, а після утворення корінців відокремити від маточного куща і пересадити. Але найпоширеніший спосіб розмноження жимолості — зелене живцювання. Під час активного росту пагонів зріжте зелені живці, поставте Б банку з водою і негайно висадіть у ящик з піском, збагаченим добривами, і ретельно доглядайте. Після укорінення живці пересадіть у ями розміром 40 X 40 X 40 см, в які внесіть добре підготовле ну поживну суміш.
Кожного року кущі підживлюйте компостом, на півдні і сході рес публіки регулярно поливайте. Видаляйте сухі та поламані гілки, а також ті, що переплітаються і загущують крону.
Ірга
Сформований з цієї рослини живопліт ошатний і під час цвітіння білих або кремових квіток на початку травня, і в період достигання синювато-чорних, червонувато-фіолетових або криваво-червоних плодів, і в дні золотої осені завдяки червоному, бронзовому або світло-жовтому листю. Ірга насамперед декоративний чагарник, але вважається добрим медоносом, що поступається лише липі і білій акації, і, звичайно, плодо вою культурою.
Плід — соковите солодке яблучко без кісточок діаметром 12—15 мм. В ньому міститься значна кількість цукрів, органічні кислоти, пекти нові й дубильні речовини, вітаміни, мікроелементи, сорбіт. їх спожи вають сирими, сушать, варять компоти, пастилу, желе, варення. Плоди вважаються добрим лікувальним засобом для хворих на діабет, вони поліпшують травлення. Відвари з них використовують для лікування ангіни. Настій з квіток знижує артеріальний тиск.плодами (Форєсбург, Пембіна, Смуткі) і білими (А л т а г л о у).
Кущі можуть досягати висоти 2—3 м. Вони довговічні — продуктивні у віці 60—70 років. Ірга витримує морози в 60—70 °С. Невибаглива до грунтів, але любить освітлені місця.
Розмножують насінням, поділом кущів і зеленим живцюванням. Насіння краще сіяти восени зразу ж після збирання. Для весняного висіву їх обов'язково треба стратифікувати протягом 120 днів. На постійне місце саджанці висаджуйте у віці 2 — 3 років на відстані 3—4 м. Плодоносить рясно і щороку. Потребує регулярних поливів, підживлен ня, розпушення або мульчування грунту.
Ожина
Вужина, чорна ягода, малина-колодух, ожина-сивиця — так на Україні називають цю давно відому і в недалекому минулому дуже поширену в природних заростях ягідну й лікарську рослину. Сивицею або сизою ожина названа через білуватий (сизий) наліт, яким вкриті виткі колючі пагони. Ягоди смачні, дещо кислуваті, містять пектинові й дубильні речовини, цукри, мікроелементи, вітаміни.
Ожина — визнаний народною медициною лікувальний засіб. Свіжі ягоди втамовують спрагу при пропасниці, стиглі діють як легке проносне, а зеленкуваті, навпаки,— як легкий скріплюючий засіб. Відвари з листя, стебел і коріння діють як протизапальний і потогінний засіб, застосо вують їх при хворобах горла, для примочок при екземі та багатьох інших хворобах.
Природних ожинників стає дедалі менше. Ще І. В. Мічурін наголо шував на необхідності введення ожини в культуру і створив сорти Техас та Ізобільна. У любительських садках вирощують кілька сортів ожини, зокрема Флінт, Агавам, Раніла Вільсона, Тейлор.
Колючу ожину краще висаджувати подалі від житла, бажано в добре, зволоженому місці. З неї можна створити чудовий живопліт, якщо коло рядів ожини поставити невисоку (0,8—1 м) шпалеру. Розмножується кореневими паростками, зеленим живцюванням та поділом кущів. Грунт перекопайте, щоб він осів, перед цим внесіть торф, перегній або компост. Рано навесні видаліть сухі або пошкоджені пагони і на 10—15 см зріжте приріст минулого року. Рослина вологолюбна. У жаркі сухі періоди бажано поливати через 6—7 днів. При сухій осені перед на станням постійних морозів, щоб не вимерзли пагони, добре полийте.
Барбарис
З ягід, що добре визріли, можна приготувати сік, сироп, варення, джем, а з недостиглих — кислу приправу для м'ясних страв. З молодого листя можна приготувати чудовий салат. Але найбільше ціниться бар барис завдяки лікувальним властивостям. Ягоди збуджують апетит і втамовують спрагу, діють як сечогінне і потогінне. Листки, кору і коріння використовують як кровоспинний засіб при жіночих хворобах, від запалення печінки і нирок.
У саду бажано мати кілька кущів цієї чудової рослини на добре освітленому місці або в живоплоті.
Слід, однак, застерегти, що барбарис є проміжним господарем лінійної іржі злакових культур. Щоб розірвати цикл розвитку цієї хвороби, барбарис свого часу нещадно знищували. Тому перш ніжшукати садивний матеріал і висаджувати кущі, бажано порадитись з агрономами сусідніх господарств, особливо якщо садок розташований недалеко від хлібних масивів. Догляд включає регулярну стрижку кущів, підживлення, мульчування і поливи по 46—50 л на кущ.
Унабі
Цю цікаву південну рослину почали впроваджувати в садах любителі республіки всього кілька років. Виходець з Китаю, Афганістану і республік Середньої Азії має ще назви зізіфус, юоба, жужуба, китай ський фінік, французька грудна ягода. Ця довговічна рослина може рости у вигляді куща або дерева висотою до 3—4 м. Люблять її за смачні, солодкі плоди — кістянки, що споживають свіжими, сушеними. З них можна зварити чудове варення, компот, пюре, сік. Плоди зізі фуса — визнаний засіб лікування гіпертонії. Корисні вони також від астми і запалення сечового міхура.
Рослина порівняно морозостійка, витримує ґрунтову й повітряну посуху. Кращі грунти для неї — супіщані, але може рости на чорно земах суглинистих, збагачених перегноєм і перемішаних з піском. Най більша ймовірність її поширення — південні та східні області, Закарпат тя, але варто спробувати вирощувати й у центральних областях.
Насіння перед сівбою стратифікують протягом 60—90 днів. Бажано висаджувати окультурені форми унабі з великими плодами. Але якщо у вас виявились рослини з дрібними ягодами — на них можна прищепити гілочки з великоплідних екземплярів.
Кожного року кущі треба підживлювати, в посушливі періоди поли вати, а пристовбурні кола замульчувати перегноєм або компостом.
Мушмула
Зауважимо, що в нашій країні зустрічається дві різновидності цієї рослини: мушмула субтропічна (японська, або локва) — вічнозелене субтропічне дерево, яке може рости і давати плоди в умовах України лише на Південному березі Криму. Інша мушмула — німецька, або звичайна, може рости практично в усіх областях республіки. Це ча гарник або дерево висотою 3—6 м з ланцетним листям, великими білими, дуже декоративними квітками і невеликими жовтими яблукоподібними плодами. М'якуш їх твердий і терпкий. В їжу плоди краще споживати після заморозків. З них можна зварити чудове варення, компоти, по видло. Відвар з них корисний від проносів, він поліпшує травлення. Відвар з листя діє як кровоспинний засіб і для полоскання горла при простуді. Мушмула — чудовий медонос. її деревину можна використати для виготовлення прикрас і невеликих побутових речей. Вирощують з насіння або порослі.
Кизил
Лише пригріє сонце, з'являться перші проталини, а на гілках кизилу Уже спалахують дрібні жовтенькі квіточки. Хоч вони не дуже красиві, але тішать зір. Цвітуть довго. їх охоче відвідують бджоли і мед, що так необхідний бджолиній сім'ї в ранньовесняний період. Плоди м'ясисті, кістянки переважно червоного (звідси й назва рослини в пере кладі з тюркської) кольору, достигають дуже довго і стають смачними після перших осінніх приморозків. Особливо чудове з них варення, можна також виготовити сік, сироп. Відвар плодів п'ють при розладі шлунка і як протицинготний засіб.
Розмножують насінням, кореневими паростками, відсадками, можна окуліровкою. В пору плодоношення кизил вступав пізно — на 5—6-й рік, а рясно родить лише в 10—12-річному віці, але кущ довговічний. Висаджувати його можна і навіть бажано у затіненому місці, де він почуває себе краще, ніж на сонці. З нього можна створити довговічний, декоративний живопліт.
Вишня повстяна
Високодекоративний кущ висотою 1 —1,5 м з дрібними рожевими квіточками, що рясно вкривають гілочки рано навесні. Дрібне гофроване красиве листя восени вкривається багрянцем; дрібні ягоди, розміщені букетами, прикрасять газон, загорожу, красиво виглядають серед невисо ких квітів або овочів. Це насамперед декоративна рослина. Але й з дрібних солодко-кислих плодів можна виготовити чудове варення, сік, повидло чи компот. На важких грунтах в лунку внесіть пісок, перегній чи компост. Захищайте від пошкодження мишами та зайцями, слідкуйте, щоб навесні і при зимових відлигах навколо кущів не застоювалась вода, що може призвести до випрівання кореневої шийки.
* * *
Ми описали велику кількість малопоширених плодових і ягідних рослин, садивний матеріал яких можна взяти з природних заростей, у знайомих чи від любителів з інших країв нашої неосяжної Батьків щини. Звичайно, на обмеженій площі присадибного чи колективного садка всю розмаїтість рослин розмістити неможливо, але при раціональ ному плануванні більшість з них можна висадити десь у живоплоті, на клумбі чи біля садиби. Врешті-решт можна скооперуватись з іншими любителями.
akadem9.at.ua
monster